Походження прізвища Любарський – дослідження Віктора Канчури

Коріння

Віктор Канчура

Товариство дослідників Волині

Ця стаття оприлюднена була ще в 2001 році  у  часописі „Краєзнавство. Географія. Туризм.” №33 (230) та у  місцевій Любарській газеті „Новий день”

Світ схожий на величезне село. Куди не поткнись, хоч в Америку, хоч в Китай — скрізь знайдеш земляків. Поткнешся в історію — там теж вони… Бо за останні 650 років чимало народу пов’язало свою долю з нашим маленьким містечком. Князі та холопи, розбійники та герої, учені та неграмотні, відомі та невідомі. Одні побували тут проїздом, інші — у справах. Хтось, народившись тут, покинув Любар і подавсь у світ широкий, а хтось, навпа­ки, осів назавжди. Нащадки останніх ще й досі, хто з гордістю, а хто з усмішкою (мовляв, вибачайте, що так сталось), на­зивають себе любарчанами.

Одним із найдревніших родів Любарщини є рід Болухів (або Болохів). Болохівська земля вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1150 роком. Очевидно, що прізвище «Болух» та похідні від нього з’явилося саме в ті часи.

Нащадки багатьох родин, відомих у Речі Посполитій, Великому князівстві Литовському, Росії та Україні прожива­ють у Любарі та районі. Дуже древнім родом (з тих, що можна простежити за писемними джерелами) є рід Огінських. Згідно з «Российской родословной книгой» 1855 р., Огінські — княжий рід, що бере початок від князя Рюрика І; просте­жити його можна вже з часів Володимира Великого. Досить сказати, що, крім царсь­кого роду (правив до 1598 р.), до Рюриковичів належать такі відомі роди як Долгорукі, Волконські, Оболенські. Водночас Огінські мають литовсько-польську лінію. Найвідомішими з них є, мабуть, Михайло-Казимир (1729—1800 рр.) — великий гетьман литовський, претендент на польський престол, учасник Барської кон­ференції, та Михайло-Клеофас (1775— 1833 рр.) — композитор і повстанець, бо­рець за незалежність Польщі. Михайло-Клеофас відомий як автор ба­гатьох полонезів, серед них і знаменитого «Прощання з Батьківщиною». Він був створений після жорстокої розправи ро­сійського війська Суворова з повстанця­ми. Суворов отримав за це чергове зван­ня — генерал-фельмаршала, а Польща — прекрасний полонез.

Не менш давнім та відомим у Речі Посполитій та Україні є рід Ліпінських (Липинських). В Україні цей шляхетсь­кий рід з’явився у XVIII ст. Найвідомішим представником української гілки є В’ячеслав Липинський (1882-1931 рр.), — історик, соціолог, публіцист. Навчався в університетах Кракова та Женеви, був членом Наукового товариства ім. Шевчен­ка. Липинський сприяв українсько-польському зближенню, був активним учасником національно-визвольних зма­гань 1917—1920 рр. За гетьманату та в період УНР — посол України у Відні:

Про родину Борейків перша згадка є в «Енциклопедії Менонітів» (т. 4) Шлях­тич Вацлав Борейко на початку XIX ст. продав свою землю в Деражні (сучасна Хмельниччина) німцям-менонітам. Чле­ни релігійної секти менонітів переселя­лися до Російської імперії із Західної Польщі. Після продажу землі Вацлав Бо­рейко виїхав до села Филинці (Любарський р-н Житомирської обл.). Нащадки його досі живуть у селах Филинці, Весел­ка, Михайлівка Любарського району.

Рід Яблонських позначений і на карті сучасної України. Містечко Теофіполь на Хмельниччині назване так на честь влас­ниці — княгині Теофілії Яблонської.

Багато наших земляків залишали свій край — світ он який великий. Залишали і… міняли прізвища! Хтось, може, думав схо­ватися за новим прізвищем і, очевидно, мав на те підстави. А хтось, мабуть, від великої любові до свого містечка змінив прізвище, але й ті й інші стали зватися Любарськими.. Серед учнів найвизначнішого українське філософа Григорія Сковороди в Харківському  колегіумі під 1760 роком знаходимо: «Іаков Любарский, местечка Купянки Покровской церкви умершего священника  Федора сын». «Синтаксис» Григорій Савич йому зарахував, а ось “піїтику” довелося перескладати З ким не буває… Напевне, не задумувався спудей-бурсак Яшко Любарський, що ми співчуватимемо йому через 240 років Історія — примхлива пані. Кого вона залишить на  своїх скрижалях, а хто зникне в безвісті —  ніхто не знає.

Залишила нам вона і згадку про Євгена Любарського-Письменного (1882—1919) — громадського й політичного діяча. Під час Першої світової війни він був співробітником Союзу визволення України. Згодом разом із В.Липинським організовує Українську демократично-хліборобську партію. Розстріляний поляками в 1919 році.

Ще один Любарський — Семен (1878— 1944) — був громадським, політичним і церковним діячем на Грубешівщині (нині Грубешув — Польща). Цей Любарський починав як народний учитель, друкував статті з історії та етнографії Холмщини. А в 1917—1918 рр. уже бачимо його членом української Центральної ради. У 1922— 1928 рр. був послом (тобто депутатом) до польського сейму. Випадок по-своєму уні­кальний. Нащадок любарців ухитрився потрапити в керівні органи України та Польщі. Мабуть, тільки Рокосовському вдалося зробити щось подібне (радянсь­кий маршал — міністр оборони ПНР).

Відомою в літературних колах радянсь­кого періоду була Олександра Йосипівна Любарська. Вона працювала редактором Ленінградського відділення «Дитвидаву», яке очолював С.Маршак. У її обробці вий­шли «Казки народів СРСР», збірник «Чу­десна криниця» (разом з Т.Габбе). Варто лише перелічити відомі всім з дитинства імена та назви:

Андерсен (Данія) — «Гидке каченя», «Снігова королева», «Стійкий олов’яний солдатик»;

Асбьорсен (Норвегія) — «Королівські зайці»;

Топеліус — (Фінляндія) — «Зимова казка», «Сампо-лопареня»;

Гауф (Німеччина) — «Каліф-бусол», «Холодне серце»; карело-фінський епос «Калевала».

Усе це читали і досьогодні  читають завдяки О.Любарській. У 1937 році НКВС Ягоди розгромило ленінградську редакцію. Любарська була заарештована. Звинува­чення неймовірні, але характерні для часів комуністичного терору: шпигунство на користь Японії та шкідництво. Бідолашна пройшла всі страхіття радянських в’язниць, але не зламалась. 14 січня 1939 року її змушені були випустити. Але тавро «ворог народу», постійний нагляд, обшуки, відсутність постійного заробітку назавж­ди залишилися супутниками її життя та життя найближчих друзів: Анни Ахматової, Лідії та Корнія Чуковських, Тамари  Габбе, С.Маршака, Євгенія Шварца. Дісталося Олександрі Йосипівні не лише від комуністів, а й від фашистів: блокада Ленінграда. Тільки пізніше майже чудом її вдалося вивезти. Вона зуміла вижити і донести до нас правду про справжніх во­рогів народу, які нищили все   світле та розумне в власній державі. (А.Любарская. “Хуже чем ничего”, 1989; «Как это было», 990).

Серед борців з комуністичним режи­мом широко відоме ім’я Кроніда Любарського, астронома, спеціаліста з астрофізики планет. Він був головою Московського астрономічного товариства. КДБ арештував Кроніда в січні 1972 року. Того ж року в Україні були арештовані Світличний, Чорновіл, Дзюба, Стус, подружжя Калинців, Пронюк, Плющ та багато інших. У КДБ так і не дізналися, що Любарський був одним із розпорядників Фонду допомоги політв’язням. Тому “лише” за розповсюдження «Хроники текущих событий» Кроніда ув’язнили на п”ять років. Ні заступництво академіка Сахарова, ні характеристика астрофізика академіка І.Шкловського на суд не вплинули. Сахарова буквально викинули із залу суду в Ногінську (Московська обл.). Відбував покарання Любарський разом з українцями, засудженими того ж року, в Мордовії. А за організацію голодування разом із Чорноволом, Стусом та ін.) його перевели до кінця строку у Володимирську тюрму. Після краху комуністичного режиму Любарський продовжував підтримувати зв’язки з Україною. Його матеріали часто з’являлись у часопису Чорновола «Час – Тайм». Зараз співпрацює з московським «Новим временем».

Нащадки любарчан непогано грають у футбол. Минулого року за словацьку збірну грав футболіст на прізвище Любарський.

Відомі люди носили як прізвище та­кож ім’я засновника нашого містечка. Актриса Варвара Любарт (Колишко) 1898 р. н. належить до школи М.Заньковецької. Родом із Полтави, навчалася в Петербурзі. З 1918 р. в Києві в Держав­ному народному театрі. Згодом працюва­ла у Дніпропетровську, Запоріжжі, а з 1945 року у Львові.

І варто було лишень зайнятися пошу­ком людей, які носили чи носять прізви­ща пов’язані з Любаром, як їх кількість почала катастрофічно зростати. Серед ав­торів «Історії української педагогіки» зна­ходимо О.Любар, начальником воєнізова­ної гірничорятувальної служби був Б.С.Любарський, у «Книзі Пам’яті» також , багато людей, які носили прізвища Любарський чи Любар.

Друзі та знайомі теж допомогли знайти багато нащадків ко­лишніх любарчан. Так п.Соколов повідо­мив про те, що в Києві проживають: Лю­бар, Любаренко, Любарець, Любаров, Любарщук. Але найбільше в столиці Любарських — 26 (за телефонним довідни­ком). Мистецтвознавець п.Максим’юк (Одеса) повідомив про те, що в Кракові зустрічав журналіста Яцека Любарського. Художник п.Ю.Рудевич (Любар) повідомив про художника з Дніпропетровська В.Любарського (ілюстрував «Лікар Айболить», «Бармалей» та ін.). Краєзнавець п.Л.Коган (м. Любек, ФРН) сповістив про те, що на старому єврейському цвинтарі в м. Новограді-Волинському похований чоловік на прізвище Любарський…

Отже, нема куди дітись на цьому світі від любарців або їхніх родичів. У політиці і в спорті, у мистецтві і в науці, навіть у тюрмі — скрізь вони є! Бо світ таки — велике село.

Р.S. Крім Любарських, на цій планеті жили й оживуть сотні Житомирських, Чуднівських, Ружинських, Барських чи Крижопольських — непочатий край ро­боти для краєзнавців.                    Канчура Віктор. Товариство дослідників Волині.

Додаток:

Поважне панство Любартів, Любарських, Любарових, Любаренків і похідні від них! Вірніше, похідні від  славного Любара, що нині  є районним центром у Житомирській області України. Власне від назви нашого містечка і походять ваші прізвища. А назва самого містечка, дійсно, була Любартов. Вона  походить від імені сьомого  сина  Великого князя литовського Гедиміна. Любартас був православним і його  ім”я  християнське – Дмитро.   Від нього залишився великий замок у Луцьку, та дзвін , подарований собору святого Юра у Львові.  Це був останній галицько-волинський князь.  Ця стаття оприлюднена була ще в 2001 році  у  часописі „Краєзнавство. Географія. Туризм.” №33 (230) та у  місцевій Любарській газеті „Новий день” З того часу у мене зібралося багато даних про  Любарських та їх родичів ( до 300 персоналій). У самій статті  дані вже застаріли. Загинув десь у  Південно-Східній  Азії Кронід  Любарський. Ще один футболіст Любарський грає за  „Металург „ (Запоріжжя).Знайшлося багато Любарських .

Щодо польського Любартова, то він носив іншу назву. І порівняно пізно, він став Любартовим, тому що перейшов у власність Сангушків, які мають герб Любартовичів. Тому місто і було перейменовано.

Серед Любарських є багато євреїв, українців, поляків. Зокрема серед гайдамаків закатованих у Кодні  один назвався прізвищем Любарський. Культовий художник на Московщині теж має прізвище Любаров, відома жінка-адвокат у Москві – Любарская, і таких багато

На цю тему можна писати багато.  Хотілося б, щоб  ви, нащадки колишніх жителів нашого Любара знали: князь Любарт був великим воїном і будівничим, славного роду Гедиміновичів, ваші предки  колись жили в Любарі (нині Житомирської області) і тут  ваше коріння. У Інтернеті знайшов  енциклопедію російських прізвищ, що трактує „Любарский” від слова  Любов. Зрозуміло, що  укладачі її не знають історії Великого князівства Литовського і, відповідно, походження Любарта  Гедиміновича та його нащадків.  Версія про  „любов” базується лише на подібності звучання, а Гедиміновичі дали початок  цілому роду правителів після Рюриковичів і до Романових.

Так що,  землячки, озивайтесь, признавайтесь, не цурайтесь.  На нашому сайті  будемо розміщувати  сторінки спеціально для вас (історія, краєвиди, люди, сьогодення)  Запитуйте коли щось цікавить.

Віктор Канчура. Тов. Дослідників Волині.

Поділись, не скупись!

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *