Погляд на Любар зі сторони. (ЕМОЦІЙНО)

УВАГА! У статті присутня ненормативна лексика, в простонародді – матюки. Ми могли змінити це, але вирішили залишити усе як написав автор. То ж, людей чутливих до ненормативної лексики, дітей застерігаємо НЕ ЧИТАТИ.

Раніше українці їхали за кордон у пошуках так званого «кращого життя», зараз же багато хто змушений їхати, щоб банально утримати свої родини, бо ціни в нас європейські, а зарплати українські. Коли постійно знаходишся у тому ж оточенні, то звикаєш до всього і все ніби здається нормальним, але критично поглянути на себе зі сторони вдається тільки коли можеш порівняти із чимось іншим. Хочеться залишити такий критичний, не упереджений погляд на Любар. Просто Любар зі сторони, як його бачиш, коли довгий час не був тут.

Перше велике місто, куди потрапив це був Житомир. Сірий, непривітний, яма на ямі, брудний, обдертий, хамський. Але менше з тим Житомиром, в нас у фокусі Любар.

Тротуари. Тротуари в Любарі це піздєц. Можна порівняти так, коли чоловік виліз на дружину і почав виконувати свій подружній обов’язок, але потім раптом перервався і каже – піду чаю вип’ю. Попив чаю, повернувся, почав продовжувати, потім знов раптово перервав процес і пішов курити. Потім прийшов знов продовжив. Ну є гарні ділянки тротуару, плиточка тротуарна, все гарно, але це декілька метрів і потрапляєш у болото, потім знов плитка, потім знов болото, калюжа. Прямо як спортивна ходьба з перешкодами. Потім знов плитка. Ну це реально зайобує. Біля одного магазина – плитка, біля другого – болото. Таке враження що німці покинули Любар не в 44-му, а десь пів року тому. Це ж якась невеличка центральна вулиця довжиною трохи більше кілометра, і такий піздєц. Вже виникає думка, як робити то робити якось все одночасно, на совість, а не так щоб було як в приказці – танцював і не вклонився.

Фото. Друзі із закордону попросили вислати якісь фото з України. І що ж ти їм вишлеш? Ще якби весна, літо, то зелень би то прикрила, скрасила, а так… ой-йой. Все ж декілька фото вдалося зробити, але… Хотів сфотографувати будинок культури, начебто гарно виглядає після ремонту, і… не сфотографував. Бо там, блять, на кожній колоні зверху серп і молот. Не кажу вже навіть що вони заборонені законодавством, але як вислати таке, то точно скажуть що в вас там ще «савєцкій саюз» мабуть. Хтось може сказати що це ж наша історія. Яка нахуй історія, історія має в музеї бути, а не на центральній площі міста.

Люди. Люди як люди. Кожен заклопотаний своїми справами. Але виглядають дуже затомленими, засмученими. Таке враження що у всіх одночасно сталося велике горе. Дуже кидається в очі в порівнянні із закордоном відсутність посмішок, радості в очах – і це зрозуміло чому. Люди думають щодня як вижити. А ще інформаційний бруд з того ящика, що тоннами ллється щодня. Ось такий він, простий і неупереджений погляд на Любар зі сторони.

Поділись, не скупись!

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *