%d0%b4%d0%be%d0%bf%d0%be%d0%bc%d0%be%d0%b6%d1%96%d1%82%d1%8c-%d0%b2%d1%80%d1%8f%d1%82%d1%83%d0%b2%d0%b0%d1%82%d0%b8-%d0%b4%d0%b8%d1%82%d0%b8%d0%bd%d1%83 Історія | ЛЮБАР.ІНФО LYUBAR.INFO | Новини Любара

Історія

Історія Любара

ЛЮБАРМІСТО, ЦЕНТР ЛЮБАРСЬКОГО РАЙОНУ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ПЛОЩА РАЙОНУ 757 КМ. КВ. РАЙОН ЗНАХОДИТЬСЯ НА МЕЖІ ТРЬОХ ОБЛАСТЕЙ – ЖИТОМИРСЬКОЇ, ВІННИЦЬКОЇ ТА ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ, ТОМУ МАЄ ВИГІДНЕ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОЛОЖЕННЯ. РАЙОН МЕЖУЄ ІЗ РОМАНІВСЬКИМ НА ПІВНОЧІ ТА ЧУДНІВСЬКИМ НА СХОДІ – ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ, СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИМ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ЗАХОДІ ТА ПОЛОНСЬКИМ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ НА ПІВНІЧНОМУ ЗАХОДІ, А ТАКОЖ З ХМІЛЬНИЦЬКИМ РАЙОНОМ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ПІВДНІ. МІСТО ЗАЙМАЄ ТОРГОВЕЛЬНО-СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ-ПРОМИСЛОВУ ОРІЄНТАЦІЮ. ЛЮБАР ЗНАНИЙ СВОЇМИ ДРЕВНІМИ АРХІТЕКТУРНИМИ СПОРУДАМИ, МАЛЬОВНИЧИМИ КРАЄВИДАМИ СЛУЧІ ТА, БЕЗПЕРЕЧНО, ВЕЛЕТЕНСЬКИМ РИНКОМ.

Любар – древнє місто із цікавою і таємничою історією. На території нинішнього Любара люди жили ще в давні часи. Про це свідчать залишки поселення трипільської культури, пам’ятки доби бронзи, раннього заліза і черняхівської культури.

КИЇВСЬКА РУСЬ ТА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

 В період Київської Русі на лівому березі річки Случ існувало давньоруське літописне місто Болохів. Болохів у свої часи був за площею навіть більший, ніж тодішній Київ, але був зруйнований Данилом Галицьким, через нібито допомогу населення татарам під час монголо-татарської навали. Назва ж сучасного населеного пункту – Любар, походить від імені князя литовського – Любарта, який у середині 14 ст. заснував на правому березі Случі укріплення з посадом. У 14 -15 ст. поселення називалося Любартов і було центром удільного князівства, що входило до складу Литовської феодальної держави. Після Люблінської унії 1569 року Любартов попав під владу Речі Посполитої. З 1589 року ним володіли українські магнати князі Острозькі. Тоді ж, очевидно, місто починає називатися Любаром (вперше ця назва зустрічається в документах під 1604 роком).

 В ті часи Любар був значним ремісничим і торговельним осередком. Сюди привозили товари і купці з Росії. Про це свідчить знайдена тут деньга Івана Грозного, карбована 1534-1547 роком. На околицях Любара жило хліборобське населення. Великого лиха зазнавали жителі від татар, які спустошили Любар у 1593 та 1618 рр., 1609 року відбулося повстання міської бідноти проти феодалів, але воно було жорстоко придушене. Після цього експлуатація місцевого люду посилилася. Вона доповнювалася національним та релігійним гнобленням. У 1634 році у Любарі відкрито домініканський костьол та католицький монастир. Православний монастир перетворено на уніатський.

 Під час визвольної війни 1648-1654рр. жителі міста боролися проти магнатів та шляхти. В антифеодальній війні брали участь і жінки. Є відомості про участь у повстанні 1648 року «Дудчихи вдовиці» – такої собі «Любарської Ксени» чи то «амазонки». Повстанням надавали допомогу козаки. Є відомості, що Богдан Хмельницький більше 5-ти разів бував у Любарі. За Зборівською угодою 1649 р. лівобережна частина Любара залишилася в межах шляхетської Польщі, а права відійшла до царської Росії. В правобережній частині було розміщене козацьке військо (10 тис. чоловік) на чолі з полковниками Донцем і Таборенком.

 У 1651 році Любар зазнав великих пограбувань від військ польського короля, які після поразки селянсько-козацького війська під Берестечком рушили на Волинь і Київщину. Спустошливим був і напад кримських татар у 1653 році. Вони забрали тоді з Любара та його околиць у неволю близько 300 чоловік.

 Після Андрусівського перемир’я 1667 року Любар знову надовго відійшов до шляхетської Польщі. Рятуючись від гноблення, українське населення тікало у Київ та на Лівобережжя. У 18 ст. посилилися утиски з боку католицької церкви. В 1752 році в Любарі відкрилася єзуїтська школа.

 У 50-х роках 18 ст. Любар був охоплений гайдамацьким рухом, який розгорнувся на Правобережній Україні. У 1759 році до Любара підійшов загін опришків на чолі з Іваном Бойчуком та Гнатом Маращуком, але дізнавшись про сильну охорону повстанці відійшли. Район Любара був охоплений гайдамацьким рухом і під час великого антифеодального повстання 1768 року, відомого під назвою Коліївщини.

 В 1793 році Любар у складі Правобережної України увійшов до складу Росії. Незабаром він став волосним центром Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Це створило умови для прискореного розвитку економіки. Щороку в місті відбувалося 8 ярмарків. Проте жорстокий визиск місцевого населення і повне безправ’я породжували антикріпосницькі настрої. 1831 року в справі Устима Кармелюка було притягнуто до слідства 24 мешканці Любара.

 З Любаром також пов’язана діяльність декабристів. Тут містився штаб Охтирського гусарського полку під командою А.З. Муравйова. В грудні 1825 року до А.З. Муравйова прибули С.І. Муравйов-Апостол, його брат Матвій і Михайло Бестужев-Рюмін. На нараді, що відбулася 27 грудня на квартирі у А.З. Муравйова, С. І. Муравйов-Апостол запропонував підняти Охтирський та сусідні полки, захопити у Житомирі штаб-квартиру корпусу. 31 грудня 1825 року жандарми заарештували А. З. Муравйова. В русі декабристів активну участь брав вихованець Любарського училища, член Товариства об’єднаних слов’ян Тадеуш Жембровський.

 У середині 19 ст. Любар став значним економічним центром Волині. Тут працювали суконна фабрика, екіпажний, свічковий, 3 шкіряні, пивоварний і цегельний заводи, органна майстерня і ґуральня.

 Пристосовуючись до умов зростаючого товарного господарства, місцеві поміщики за рахунок селянських наділів розширювали свої володіння, посилювали панщину. Найбільшим землевласником у Любарі була поміщиця Валевська, якій належало 5411 десятин землі і 5 фільварків. Кріпаки працювали на її ланах 20 днів на місяць. Реформа 1861 року була грабіжницькою щодо селян, за 2564 десятини землі, що підлягали викупу, любарчани повинні були сплатити 66025 карбованців. За таких умов значна частина робочих селян не мала змоги придбати землю, тому позбавлені умов для існування, вони йшли в найми або шукали заробітку на стороні. Після скасування кріпосного права в Любарі діяли ґуральня, паровий вальцьовий млин та ректифікаційний завод.

 Становище в освітній сфері було жахливим. Навчалися у школах лише 20% дітей шкільного віку.

 У 1902 році в Любарі відкрилася дільнична лікарня, в якій працювало два лікарі і акушерка. Вони обслуговували 180 населених пунктів з населенням 50920 людей(!!!)

РАДЯНСЬКА ДОБА

 На початку січня 1918 року в Любарі проголошено радянську владу. Однак, 21 лютого 1918 року місто окупували австро-німецькі війська. Вони наклали на жителів контрибуцію в розмірі 54 тис. карбованців золотом. Не бажаючи коритись окупантам багато любарчан пішли у партизани. В кінці червня 1918 року в Любар вступив партизанський загін під командуванням А.Д. Бантуса. Партизани розгромили гетьманську варту, забрали зброю і відступили. Після краху австро-німецької окупації в кінці 1918 року владу в Любарі захопили представники Директорії. Але у квітні 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії на чолі з Щорсом захопили Любар назад у свої руки. Проте, не надовго, адже початку серпня 1919 року війська Директорії знову перебрали владу у місті до себе. 27 грудня 1919 року Любар захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі, разом з якими повернулися поміщики. Вони почали чинити розправу над учасниками розподілу панського майна. Вже наступного дня вони зігнали на сходку всіх жителів, в т.ч. літніх людей та дітей, і протягом 8 годин тримали їх на колінах перед волосною управою. Активістів і тих, у кого знайшли зброю, жорстоко били. Деяких Людей було замордовано. У відповідь на звірства окупантів того ж дня в Новому Любарі сформувався повстанський загін із 35 чоловік. До нього ввійшли Ф.К.Орлик, П.К.Орлик, О.І.Паламарчук, Т.М.Будім, П.А.Рудевич та інші. Протягом кількох місяців повстанці вели активні бойові дії в тилу ворога.

 27 червня 1920 року кавалерійська бригада під командуванням І. Косовського форсувала Случ і увійшла Любар. Восени 1920 року в районі Любара знову точилися запеклі бої між військами Червоної Армії та польськими інтервентами і залишками армії Петлюри. Місто кілька разів переходило з рук в руки. 18 жовтня 1920 року воно остаточно було визволене Башкирською кавалерійською бригадою.

 4 січня 1922 року сталося явище, що увійшло в історію радянської України під назвою Любарської трагедії. Незгодні з радянщиною залишки ворожих Червоній Армії військ вдерлися в клуб комунарів і закатували 18 комсомольців.

 Станом на початок 1924 року в Любарі до ладу стали шкір завод, ґуральня, суконна фабрика, сірникова фабрика, миловарня, олійниця, вальцювальний млин, на якому встановили генератор електричного струму потужністю 46 кВт. У будинках з’явилося електричне освітлення.

В 1920 році було відкрито нову лікарню. Розширювалася мережа загальноосвітніх шкіл. У 1923 році в Любарі діяли дві трудові семирічні і 3 початкові школи, в яких навчалося 582 учні. При одній із семирічних шкіл створено інтернат для дітей незаможних селян із навколишніх сіл. Для ліквідації не писемності серед дорослого населення було створено 5 пунктів лікнепу. Жителі широко користувалися послугами бібліотеки, яка діяла з 1920 року. В 1927 році почав працювати місцевий радіотрансляційний вузол.

Страшною сторінкою в історію Любара увійшов ГОЛОДОМОР – штучно створений геноцид українського народу. Любар тоді перебував у складі Вінницької області, яка разом із Київською та Харківською найбільше постраждали від голоду. Після голоду населення району зменшилося на 81,8%. Збереглися секретні документи та листи чиновників про страшну ситуацію у Любарі та районі. Про це дуже гарно і повногранно описано в книзі любарського письменника Віктора Канчури «НАЩАДКАМ ЛЮДОЇДІВ. Голодомор на Любарщині на початку 30-х років ХХ століття». Житомир, 2007. Загалом, у районі від голоду загинуло 2513 чоловік – і це лише ті дані, що вдалося зібрати, а скільки загинуло і пропало безвісти. У багатьох населених пунктах відбувалися випадки канібалізму. Працьовитих селян винищували як націю, як клас. Але вижили, тож ми – нащадки, маємо пам’ятати про ту страшну нелюдську трагедію.

***

У подальші роки, населення поволі оговталось від непоправних втрат і все ж зуміло навіть підняти на високий рівень розвитку господарство і промисловість. В 1936 році збудовано маслозавод. Збільшили випуск продукції вальцьовий і паровий млини, дві олійниці, шкіряний завод, цегельно-черепичний завод. У 1940-41 рр. в місті функціонували 2 середні, 2 семирічні, 2 початкові школи. А також 2 дитячих садки та 2 ясел.

Мирне життя перервав напад фашистської Німеччини. 9 липня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Любар. Незабаром весь район охопив партизанський рух. У червні 1943 року підпільники разом з партизанами диверсійної групи партизанського загону ім. К.Є.Ворошилова Першого Молдавського з’єднання партизанів роззброїли жандармерію. У вересні цього ж року підпільна група В.К.Сови разом з партизанами загону ім.М.І.Кутузова з’єднання І.І.Шитова здійснила у Любарі напад на окупаційні установи.

8 січня 1944 року підрозділи 12-ї, 13-ї, 14-ї танкових бригад та 3-ї гвардійської мотострілецької бригади 4-го Кантемирівського танкового корпусу і 121-ї та 141-ї стрілецьких дивізій 30-го стрілецького корпусу 1-го Українського фронту підійшли до Любара. Зав’язалися запеклі бої з ворогом. 10 січня 1944 року радянські воїни очистили Любар від фашистів. Бойові дії в районі Любара тривали ще протягом двох місяців. В боях за Любар у 1941 і 1944 роках загинуло 346 солдатів та офіцерів Червоної Армії. Їх поховано у восьми братських могилах. У центрі міста на одній із братських могил на їх честь встановлено монумент Слави. За мужність і відвагу в роки ВВ війни, орденами і медалями нагороджено 650 жителів Любара. М. Д. Шахновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За свободу і незалежність Вітчизни віддали своє Життя 570 жителів міста.

Руїни і згарища залишили після себе після се гітлерівські війська. Майже всі промислові підприємства і культурно-освітні заклади були зруйновані. Ціною великих зусиль було відновлено МТС, маслосирзавод, харчокомбінат, лікарню, клуб, кінотеатр, бібліотеки, дитячі ясла і садки, радіовузол, телеграф і телефонну мережу. Піднімалися з руїн колективні господарства. Лісоматеріали у Любар надходили з Сибіру, посівна пшениця – з Узбекистану, шерстяні і бавовняні тканини – з Казахстану, вата – з Туркменістану. Розпочалися і заняття в школах, зошити та канцелярські знаряддя одержали з Уралу та Далекого Сходу. Протягом 1945-1950 рр. місто повністю відбудувалося. У 1961 році виникло районне об’єднання «Сільгосптехніка». З кожним роком зростала потужність промислових об’єктів. Наприклад, за високі показники, колектив сир заводу у 196 році отримав перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.

Невпізнанно змінився Любар на початку 70-х. У післявоєнні роки тут споруджено понад 1500 житлових будинків, виникли нові житлові квартали: вулиці Лесі Українки та Юрія Гагаріна, дві площі забудовані 3- і 4-повеховими будинками. Збудовано пошту, комбінат побутового обслуговування, гастрономи, універмаг, магазин госптоварів, автовокзал, адміністративний будинок райвиконкому та райкому, новий меморіальний комплекс у центрі. У 1959 р. було закладено прибережний парк над річкою Случ. Споруджено готель на 50 місць, 25 автобусів авто підприємства курсують на 19 приміських і 5 міжміських маршрутах, з Києвом і Житомиром існувало авіасполучення. Тепер у Любарі діяли дві нові восьмирічні школи, одна стара восьмирічна школа, середня школа, школа-інтернат, крім того, 300 юнаків та дівчат здобували освіту в районній заочній середній школі без відриву від виробництва. В 1963 році створене Любарське ПТУ. Активно працювала лекторська група районної організації товариства «Знання», що налічувала 117 лекторів. Діяли університет культури, кінолекторій, школа партійно-радянського активу.

Використана інформація із статтей С.А.Липка, книги “Історія міст і Сіл Української РСР. Житомирська область”.

Новини RedTram

Loading...
Актуальні вакансії роботи в Польщі
%d0%ba%d0%b0%d0%bf%d1%80%d0%b8%d0%b7-%d0%bb%d1%8e%d0%b1%d0%b0%d1%80
%d0%ba%d1%96%d0%bd%d0%b4%d1%80%d0%b0%d1%81%d1%8c-%d0%bf%d1%80%d0%b0%d0%b2%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%b4%d0%be%d0%bf%d0%be%d0%bc%d0%be%d0%b3%d0%b0
%d0%bc%d0%b0%d0%b3%d0%b0%d0%b7%d0%b8%d0%bd-%d1%81%d0%b0%d0%bd%d1%82%d0%b5%d1%85%d0%bd%d1%96%d0%ba%d0%b8-%d0%bb%d1%8e%d0%b1%d0%b0%d1%80
%d0%b1%d0%bb%d0%b0%d0%b3%d0%be%d0%b4%d1%96%d0%b9%d0%bd%d1%96%d1%81%d1%82%d1%8c-%d0%bb%d1%8e%d0%b1%d0%b0%d1%80
%d0%b1%d0%b5%d0%b7%d0%be%d0%bf%d0%bb%d0%b0%d1%82%d0%bd%d0%b0-%d0%bf%d1%80%d0%b0%d0%b2%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%b4%d0%be%d0%bf%d0%be%d0%bc%d0%be%d0%b3%d0%b0-%d0%bb%d1%8e%d0%b1%d0%b0%d1%80

Інші новини Любара

%d0%bd%d0%b0%d0%bf%d0%b8%d1%81%d0%b0%d1%82%d0%b8-%d0%bd%d0%b0-%d0%bb%d1%8e%d0%b1%d0%b0%d1%80-%d1%96%d0%bd%d1%84%d0%be
%d1%80%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%82%d0%b0-%d0%b2-%d1%80%d0%b5%d0%b4%d0%b0%d0%ba%d1%86%d1%96%d1%97

Приєднайся в Однокласниках!

Підпишись!

Друзі сайту:

Стара Синява
%d0%ba%d0%bd%d0%be%d0%bf%d0%ba%d0%b0-%d0%bf%d1%96%d0%b4%d1%81%d0%bb%d1%83%d1%85%d0%b0%d0%bd%d0%be-%d0%bb%d1%8e%d0%b1%d0%b0%d1%80
%d1%82%d0%b8%d0%bf%d0%be%d0%b2%d0%b8%d0%b9-%d0%bb%d1%8e%d0%b1%d0%b0%d1%80